Поняття "моніторинг" міцно увійшло до нашого щоденного лекси-кону. Нерідко доводиться чути такі фрази, як "моніторинг цін на нерухомість", "моніторинг виборів до представницьких органів", "моніторинг засобів масової інформації" і т.п. Що ж таке моніторинг? І чим він відрізняється від інших видів діяльності?

Існує ряд визначень поняття "моніторинг" як виду соціологічного дослідження:

Моніторинг (попереджувальний, оберігаючий) - система регулярного вимірювання змін, що відбуваються в суспільстві або якихось його підгрупах, за умови регулярного застосування одних і тих же принципів вибірки і одного і того ж інструментарію для збору даних.

Соціально-політичний моніторинг - постійний, систематичний збір інформації з метою спостереження і контролю над ходом розвитку якогось або соціально-політичного явища, або процесу та його про-гнозування.

Кейс-стаді - дослідження одиничних випадків феномену, який вивчається, і їх інтенсивний аналіз, що включає інтерв'ювання індивідуума, вивчення документів його життя або випадку, який із ним стався, аналізу соціальної ситуації у світлі проблеми та формулю-вання основних висновків і рекомендацій щодо вирішення виниклої проблеми.

Правозахисний моніторинг може включати всі ці поняття і викори-стовувати всі ці методи дослідження в різних комбінаціях. Найвідоміші його визначення:

Моніторінг/перевірка/спостереження - активний та інтерактивний процес у суспільстві, спрямований на поліпшення ситуації в галузі прав людини в цілому, який може мати на меті вирішення 2 завдань:

Діагностичний моніторинг - з'ясування ситуації, причини її існування та рекомендації необхідних заходів. Завдання розвитку в галузі прав людини, засновані на аналізі ситуації з метою запобігання, пом'якшення й вирішення ситуації в цій галузі.

Моніторинг прав людини - це заплановане, систематизоване дослідження вибраної ділянки суспільної дійсності, що проводиться за певною схемою, з метою досягнення змін без застосування насиль-ства.

Головна мета моніторингу - поліпшення ситуації з правами людини.

ЗАВДАННЯ МОНІТОРИНГУ:

ФУНКЦІЇ МОНІТОРИНГУ:

Пізнавальна функція - діагноз ситуації (діагностичний моніторинг) - проводиться в тих випадках, коли ми точно не знаємо, які порушення прав людини переважають, ступінь їх порушення.

Функція підтримки дій на благо суспільства - збір аргументів для того, щоб переконати владу і співгромадян у необхідності змін - пе-редавати інформацію вищестоящим органам або партнерам - прово-диться в тому разі, коли ми точно знаємо, яким порушенням прав лю-дини ми хочемо запобігти (моніторинг умов роботи районних судів, моніторинг права на свободу від катувань).

Профілактична функція або спостереження - контроль над публічною владою, коли сама присутність спостерігача є способом дії (моніторинг виборів, моніторинг судового засідання, моніторинг дій міліції під час демонстрації).

Моніторинг, що іноді проводиться, може суміщати різні функції (на-приклад, діагностичний і профілактичний одночасно). Це багато в чому залежить від методів дії, обраних для проведення конкретного моніторингу, наприклад, якщо при проведенні моніторингу права на справедливий судовий розгляд ми використовуємо демонстративний моніторинг окремих судових засідань, то здійснюємо одночасно профілактичну функцію.

ЩО МОЖЕ ПІДЛЯГАТИ МОНІТОРИНГУ?

КЛЮЧОВІ ПРИНЦИПИ МОНІТОРИНГУ:

Не нашкодь - незважаючи на благі наміри та спроби, монітор може і не мати засобів для забезпечення безпеки жертв і свідків порушень. Наприклад, можливий конфлікт інтересів створюється потребою монітора в отриманні інформації і потенційним ризиком для інформанта (жертва або свідок порушення). Монітор повинен піклуватися про людей, які надають інформацію. Як мінімум, дія або бездіяльність монітора не повинна піддавати небезпеці жертв, свідків або інших осіб, із якими він вступав в контакт або чув про те, що відбуваються дії по розслідуванню порушень.

Дотримуйся мандата - детальний мандат (компетенція) описує всі можливі повноваження монітора, а також інших сторін, які беруть участь у моніторингу. Кожний монітор повинен докласти зусиль для повного і чіткого розуміння мандата, постійно пам'ятати про нього, вчитися, як його використовувати та інтерпретувати в кожній окремій ситуації.

Знай стандарти - монітор повинен знати міжнародні стандарти, які є релевантними для мандата і застосовні в кожній конкретній ситуації. Міжнародні стандарти у галузі прав людини (ПЛ) не тільки окрес-люють мандат монітора, але також забезпечують серйозну правову основу та легітимність його роботи.

Демонструйте здоровий глузд - скільки б не було принципів, як би вони не підходили в даній ситуації, - вони не можуть замінити здоро-вий глузд монітора. Він повинен демонструвати здоровий глузд зав-жди і за будь-яких обставин.

Консультуйтеся - мудрість сходить своїми витоками до дискусії і консультацій. Коли монітор має справу зі складною ситуацією, межо-вим для мандата випадком, або коли є сумніви, завжди мудрим рішенням буде проконсультуватися з іншими колегами і, якщо мож-ливо, старшими за статусом і віком.

Поважай державні органи - монітор повинен постійно пам'ятати про те, що його головним завданням і роллю є стимулювати державні органи вдосконалювати свою поведінку. Монітор повинен поважати належним чином функціонуючі державні органи, вітати поліпшення, шукати шляхи стимулювання державної політики і практики, які бу-дуть застосовуватися після закінчення моніторингової місії.

Довіра - довіра до монітора є критичним чинником для успішності моніторингу. Монітор не повинен давати ніяких обіцянок, яких він, напевно ж, не зможе ані дотриматися, ані виконати. Індивіди повинні довіряти моніторові, інакше вони не захочуть співпрацювати й нада-вати надійну інформацію.

Конфіденційність - дотримання конфіденційного режиму інформації є надзвичайно суттєвим, оскільки порушення цього принципу може мати серйозні наслідки: (а) для опитаної особи і для жертви; (б) для довіри моніторові; (в) для рівня довіри до самого моніторингу в місцевого населення; і як наслідок (г) для ефективності моніторингу. Монітор повинен запевнити свідка, що отримана інформація матиме строго конфіденційний характер. Монітор повинен запитати згоди в опитуваної особи на використовування отриманої інформації в звіті про стан дотримання прав людини або з іншою метою. Якщо особа не захоче розповсюдження інформації про себе, можливо, вона дасть згоду на використовування інформації в більш узагальненому вигляді, без розкриття джерела.

Безпека - цей основний принцип відноситься до безпеки як самого монітора, так і осіб, з яким він/вона вступає в контакт. Монітор зав-жди повинен мати на увазі безпеку людей, які надають інформацію. Мають бути вжиті заходи щодо захисту особи інформантів, опитува-них, свідків та ін. Правозахисник не повинен обіцяти нереальні гарантії безпеки свідка або індивіда, повинен уникати розвитку нездійсненних надій і повинен бути впевненим у реалізації всіх заходів щодо захисту жертви або свідка.

Будьте послідовними, наполегливими і терплячими - збір важливої і точної інформації щодо документування ситуацій з пору-шеннями прав людини може бути складним і тривалим процесом. Не завжди можна отримати негайні результати. Монітор повинен про-довжувати свої спроби до завершення всебічного й ретельного розслідування, коли будуть досліджені всі джерела інформації, а та-кож отримано чітке уявлення ситуації. Звичайно, бувають випадки, коли необхідне невідкладне втручання, тобто коли є докази неминучої загрози конкретному індивіду або групі. Монітор повинен належним чином реагувати на такі невідкладні ситуації.

Акуратність і точність:

Головним завданням моніторингу є надання важливої і точної інформації. Інформація, отримана монітором, має служити основою для невідкладних або подальших дій керівництва органу, дій правозахисної організації. Отримання значущої та точної інформації вимагає ретельних і добре документованих звітів.

Письмові звіти завжди є більш значущими з метою уникнення недоліку точності, чуток і непорозумінь. Звіти моніторів мають відображати глибину дослідження; мають бути складеними належ-ним чином; мають містити КОНКРЕТНІ факти, чіткий аналіз і корисні рекомендації.

Безсторонність - монітор повинен завжди пам'ятати про те, що моніторинг прав людини є незалежною операцією. До кожного зав-дання чи інтерв'ю слід підходити неупереджено, з урахуванням за-стосування мандата і підкреслюючи міжнародні стандарти. Пору-шення та/або зловживання всіма сторонами мають бути розслідувані з однаковою ретельністю. Присутність монітора не повинна розгля-датися однією із сторін як перевага над іншою.

Об'єктивність - монітор повинен демонструвати об'єктивне став-лення в усьому і завжди. Під час збору і зважування інформації, пра-возахисник повинен об'єктивно враховувати всі факти. Монітор по-винен застосовувати стандарти у галузі прав людини до інформації, отриманої неупередженим і незалежним способом.

Чутливість - під час інтерв'ю з жертвами і свідками монітор пови-нен відчувати ті страждання, яких зазнав індивід, також як і потребу зробити необхідні кроки для забезпечення безпеки індивіда - принаймні хоча б залишатися на зв'язку. Монітор також повинен розуміти проблеми повторного переживання травми і непрямої віктимізації.

Чесність - монітор повинен поводитися з усіма інформантами, опи-туваними і колегами пристойно і з повагою. На додаток, монітор по-винен виконувати призначені завдання сумлінно і чесно.

Професіоналізм - монітор повинен підходити до виконання кожного завдання професіонально. Він має бути обізнаним, старанним, компе-тентним і вимогливим до деталей.

Видимість - монітор повинен бути впевненим у тому, що як поліція/міліція, так і особи, які утримуються, обізнані з діяльністю моніторингової інспекції. Видима присутність монітора може стриму-вати порушення прав людини. За загальним правилом, присутність відкрито діючого монітора може забезпечити деяку міру захисту осо-бам, яких помістили в установи, оскільки потенційні порушники НЕ ХОЧУТЬ, щоб за ними спостерігали. Також явна присутність діючого монітора може додати певності індивідам або групі, що можуть стати потенційними жертвами. Більш того, видима присутність може допо-могти відновити довіру у важливих постконфліктних процесах, таких як упізнання, відтворювання обставин і обстановки події та розслідування.

НЕОБХІДНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ МОНІТОРИНГУ МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Необхідність моніторингу місць позбавлення волі пояснюється та-кими причинами:

Особи, позбавлені волі, уразливі і можуть бути піддані жорсткому поводженню і навіть катуванням - у будь-який час і в будь-якому місці ув'яз­нення. Отже, їм має бути наданий посилений захист шляхом моніторингу умов їх утримання.

Необхідно зазначити, що інтеграція механізмів моніторингу в сис-тему постійного захисту осіб, позбавлених волі, не обов'язково означає, що в місцях позбавлення волі існують серйозні проблеми, або ж що громадськість не довіряє особам, які здійснюють тримання під вартою.

Нерівність у відносинах між особою, яка здійснює тримання під вартою, і особою, яка знаходиться під вартою, має бути під постійним наглядом органу, уповноваженого втручатися у випад-ках зловживання владою. Механізми контролю дозволяють понизити ступінь ризику жорстокого поводження та регулювати застосування будь-яких надзвичайних заходів, що вживаються до осіб, позбавлених волі.

Відвідування осіб, позбавлених волі - основний інструмент моніторингу умов тримання під вартою.

Моніторинг умов тримання під вартою здійснюється шляхом відвідування місць позбавлення волі. Відвідування виконують такі функції:

МЕХАНІЗМИ ВІДВІДУВАННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Моніторинг умов тримання під вартою, перш за все, є обов'язком національних властей, які є відповідальними за осіб, позбавлених волі. Так, у "Зведенні принципів ООН про захист усіх осіб, які піддаються затриманню або ув'язненню, у якій би то не було формі" зазначено: "З метою спостереження за суворим дотриманням відповідних законів і правил місця затримання регулярно відвідуються кваліфікованими і з достатнім досвідом особами, які призначаються, і є відповідальними перед компетентними органами, відмінними від влади, у безпосереднь-ому віданні яких знаходяться місця затримання або ув'язнення". (прин-цип 29 § 1)

Більшість держав створила власні механізми контролю місць по-збавлення волі і включила їх у національне законодавство та адміністративні правила. Переважно це механізми внутрішнього кон-тролю, що є частиною пенітенціарної системи. В багатьох країнах існують також додаткові зовнішні механізми, які мають не замінювати внутрішні механізми контролю, але доповнювати їх діяльність.

До національних суб'єктів, яким законами України або іншими нор-мативними актами надано право здійснювати моніторинг місць позбав-лення волі, зокрема ізоляторів тимчасового тримання МВС, слід віднести:

Таким чином, в Україні існує достатньо велика кількість органів, уповноважених здійснювати моніторинг дотримання прав громадян у місцях позбавлення волі, підвідомчих МВС України. Водночас цілком очевидно, що для більшості з перерахованих суб'єктів даний вид моніторингу є більше факультативним, а не основним видом діяльності. До так званих спеціальних суб'єктів, чия діяльність безпосередньо пов'язана з моніторингом прав людини в місцях позбавлення волі, слід віднести:

Проте виникає питання, наскільки ефективні дані суб'єкти? Наскільки їхня діяльність відповідає принципам, меті та завданням моніторингу дотримання прав людини? Наскільки вони незалежні у своїй діяльності від органів, що проводять досудове слідство?

Незважаючи на безперечну важливість і необхідність існування вищезазначених підрозділів, саме належність до державних органів, що здійснюють розкриття і розслідування злочинів, є основним бар'єром для здійснення повноцінного моніторингу дотримання прав і свобод громадян у місцях позбавлення волі.

Необхідність здійснення на національному рівні контролю місць по-збавлення волі незалежними органами була визнана Факультативним протоколом Конвенції ООН проти катувань. Протокол набрав чинності 22 червня 2006 р. після того, як його ратифікувало 20 дер­жав. Україна підписала даний документ 21 липня 2006 р.

Відповідно до статті 3 Факультативного протоколу: "Кожна дер­жава-учасниця створює, призначає чи підтримує на національному рівні один або декілька органів для відвідування з метою попередження катувань та інших жорстоких, нелюдяних чи принижуючих гідність видів поводження або покарання". Ця стаття запроваджує вимогу для дер-жав-учасниць мати національні превентивні механізми, які мають про-водити регулярні відвідування місць тримання під вартою. Вона дозволяє державам-учасницям обирати гнучкий підхід при виконанні власних зобов'язань із забезпечення системи регулярних відвідувань на національному рівні. У зв'язку із цим держава-учасниця може "за-провадити" або створити нові механізми, і вона просто зобов'язана це зробити, якщо відповідний орган чи органи вже є. І навпаки, якщо вже існують органи, що відповідають вимогам Факультативного протоколу, то вони мають бути призначені національними превентивними механізмами. Особливої процедури "призначення" національних пре-вентивних механізмів не існує, і держави-учасниці просто можуть нада-ти список превентивних механізмів до ООН при ратифікації.

Така гнучкість дає державі можливість обирати систему національних відвідувань, яка є найбільш доречною в контексті кожної окремої країни, тобто беручи до уваги адміністративно-територіальний устрій чи політичну структуру. Факультативний протокол спеціально не зазначає, яку форму повинні мати національні превентивні механізми. В усьому світі вже існує цілий ряд національних механізмів, які мають мандат на проведення відвідувань, серед них - правозахисні комісії, омбудсмени, парламентські комісії, програми, які залучають волонтерів, НУО, а також складні механізми, що поєднують елементи декількох із зазначених форм.

Держави-учасниці зобов'язані мати національні превентивні механізми протягом одного року після набрання чинності Факультатив-ного протоколу або згодом, через один рік, після ратифікації або приєднання до Факультативного протоколу.

Водночас держави-учасниці, ратифікуючи Факультативний прото-кол, матимуть нагоду зробити заяву про відстрочення здійснення своїх зобов'язань спочатку на період у три роки.

Після закінчення періоду в три роки держави-учасниці можуть звернутися до Комітету проти катувань з проханням продовжити цей період ще на два роки, і під час цього періоду буде відстрочено вико-нання частини зобов'язань. Після отримання прохання і після прове-дення консультації з Підкомітетом Комітет проти катувань може вирішити дати свою згоду на продовження цього періоду ще на два ро-ки. Комітету проти катувань необхідно ухвалити рішення, з яких причин даватиметься згода на продовження цього періоду.

Це положення ставить собі за мету надати додатковий час дер­жавам, які бажають стати стороною Факультативного протоколу, але яким необхідно провести додаткову роботу в країні до того, як вони зможуть виконувати Факультативний протокол у всій його повноті. Роб-лячи таку заяву, вони зможуть, принаймні, отримати користь із відвідування і допомоги Підкомітету або національних превентивних механізмів під час цього перехідного періоду.

Якщо держава-учасниця вирішить тимчасово відстрочити виконан-ня своїх зобов'язань стосовно Підкомітету чи національних превентив-них механізмів, то це не перешкоджає контакту між цими органами під час цього періоду відстрочення. Насправді, було б дуже важливо, щоб Підкомітет і національні превентивні механізми підтримували контакт під час цього періоду, з тим, щоб сприяти повному виконанню Факультатив-ного протоколу.

Було б доцільним, якби держава-учасниця побажала мати декілька національних превентивних механізмів, організованих за географічним або тематичним принципом, щоб держава при цьому передбачила спосіб досягнення співпраці між ними, наприклад, призначаючи один такий механізм у якості координуючого органу на національному рівні для гармонізації їхньої роботи.

МАНДАТ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРЕВЕНТИВНИХ МЕХАНІЗМІВ, ЗГІДНО З ФАКУЛЬТАТИВНИМ ПРОТОКОЛОМ ДО КОНВЕНЦІЇ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ

Національні превентивні механізми мають той же мандат, що і Підкомітет: проводити регулярні відвідування місць тримання під вар-тою і давати рекомендації для поліпшення поводження з особами, по-збавленими волі, та умов їх тримання під вартою. Проте їм також надається додатковий мандат подання пропозицій і зауважень стосов-но існуючого законодавства чи законопроектів, що відводить їм активну роль у формуванні положень національного законодавства щодо поси-лення захисту осіб, позбавлених волі.

Незважаючи на те, що національні превентивні механізми, призначені відповідно до Факультативного протоколу зосередити свою увагу на попередженні катувань та інших видів поганого поводження, це не виключає можливості більш широкого мандата для цих механізмів. Поза сумнівом, це дасть їм можливість узяти до уваги інші пов'язані між собою порушення прав людини, яких зазнають особи, позбавлені волі, як, наприклад, право на медичну допомогу, побачення, адекватну їжу та ін. Вони також можуть використовувати інші засоби на додаток до відвідування для попередження катувань та поганого поводження, на-приклад через звернення до компетентних органів.

МІСЦЯ ВІДВІДУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИМИ ПРЕВЕНТИВНИМИ МЕХАНІЗМАМИ

Національні превентивні механізми мають такий самий мандат, як і Підкомітет з недопущення: відвідувати будь-які місця тримання під вар-тою, що знаходяться під юрисдикцією або контролем держав-учасниць, і де тримаються або можуть триматися особи, позбавлені волі.

ЧАСТОТА ВІДВІДУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИМИ ПРЕВЕНТИВНИМИ МЕХАНІЗМАМИ

Частота відвідування визначається самими національними превен-тивними механізмами. Необхідно підкреслити, що регулярність відвідування є важливою з кількох причин, а саме для моніторингу поліпшення чи погіршення умов тримання під вартою і захисту позбав-лених волі осіб загалом, та захисту від репресій зокрема. Більше того, часті відвідування допоможуть відвідуючій групі налагодити конструк-тивний діалог як із особами, позбавленими волі, так і з владою, а також оцінити умови праці персоналу місць тримання під вартою.

Доцільним при визначенні точної частоти відвідування націо­нальними механізмами було б узяти до уваги різні види місць тримання під вартою. Так, СІЗО можуть відвідуватися частіше, ніж в'яз­ниці, через більшу плинність осіб, позбавлених волі, та їх обмеже-ний контакт із зовнішнім світом.

Незважаючи на те, що Факультативний протокол спеціально не обумовлює доступ для національних превентивних механізмів до будь-яких місць тримання під вартою у будь-який час, з метою ефективного попередження цими механізмами катувань, на додаток до запланова-них регулярних відвідувань, національні превентивні механізми повинні мати нагоду реагувати на будь-яку подію, що відбулася, і проводити спеціальні відвідування.

КРИТЕРІЇ ТА ГАРАНТІЇ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРЕВЕНТИВНИХ МЕХАНІЗМІВ

Одним із найбільш вражаючих аспектів Факультативного протоколу є те, що вперше в міжнародному інструменті встановлені кри­терії і гарантії для ефективного функціонування національних превентивних механізмів. Відповідно національним превентивним механізмам гарантується:

Ці специфічні гарантії сприятимуть свободі національних превен-тивних механізмів від будь-якого втручання з боку держави.

ФУНКЦІОНАЛЬНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРЕВЕНТИВНИХ МЕХАНІЗМІВ

Незалежність національних превентивних механізмів є надзвичай-но важливою для забезпечення ефективності цих органів у попередженні катувань та інших видів поганого поводження. Проте у Факультативному протоколі не вказується, як може досягатися функціональна незалежність. Виходячи з практичного досвіду існуючих органів, що здійснюють відвідування, а також Принципів, які стосуються національних установ, що займаються заохоченням та захистом прав людини (Паризьки принципи), державам-учасницям слід звернути увагу на такі аспекти:

Необхідно забезпечити певне розділення національних превентив-них механізмів і виконавчих та судових адміністрацій для підтримки реальної незалежності, а також для підтримки незалежності, яку сприй-мають оточуючі. У зв'язку з цим основа формування національних пре-вентивних механізмів має бути визначена відповідним чином, з тим щоб вони не могли бути розпущені державою, і щоб держава не мала права змінювати їх мандат, наприклад, при зміні уряду. Юридична основа їхнього мандата може бути закладена конституцією (наприклад, Комісія з прав людини Фіджі і Комісар захисту цивільних прав у Польщі), актом парламенту (наприклад, Національна комісія з прав людини Непалу і Парламентська інспекційна комісія кантону Женеви) або президентсь-ким декретом (наприклад, Комітет із прав людини Сенегалу і Управління урядового прокурора тюремної системи в Аргентині).

Більше того, рекомендується, щоб національні превентивні механізми могли самі створювати свої правила і процедури, причому будь-які зовнішні органи не повинні мати права вносити зміни в правила та процедури національних превентивних механізмів.

Для забезпечення незалежності національних превентивних механізмів в цілому до них мають входити незалежні експерти, не ототожнювані з державною владою. Ці експерти повинні бути вільними в призначенні співробітників.

Досвід показує, що процес призначення є адекватним, якщо він транспарентний і в ньому закладені ефективні консультації з відпо­відними групами громадянського суспільства, такими як НУО, гро-мадськими та професійними організаціями, університетами й іншими експертами для виявлення відповідних потенційних кандидатів для ро-боти в національних превентивних механізмах. Отже, було б корисно визначити такі елементи для процедури призначення:

Фінансова незалежність є одним із фундаментальних критеріїв, без якого національні превентивні механізми не зможуть мати операційної автономії і незалежності при ухваленні рішень. Досвід показує, що саме такі аспекти є важливими для досягнення повної фінансової незалежності:

Відкриті доповіді про роботу і функціонування сприятимуть реальній незалежності та сприйманій незалежності національних пре-вентивних механізмів. Факультативний протокол не зобов'язав національні превентивні механізми дотримуватися принципу конфіденційності, як це потрібно в обов'язковому порядку від Підкомітету. Це дозволить Підкомітету та відповідним групам грома-дянського суспільства мати доступ до інформації про роботу національних превентивних механізмів, брати участь в ефективному функціонуванні цих національних превентивних механізмів і висловлю-вати свою думку щодо їх функціонування та незалежності.

СКЛАД НАЦІОНАЛЬНИХ ПРЕВЕНТИВНИХ МЕХАНІЗМІВ

Для забезпечення ефективних національних превентивних механізмів важливо, щоб вони складалися з осіб із відповідними кваліфікаціями та доведеною відданістю справі захисту прав людини.

У цьому разі, оскільки національні механізми проводитимуть відвідування місць тримання під вартою, найбільш прийнятний склад делегації, що є плюралістичним і багатопрофільним, включатиме юристів, лікарів, судових медиків, психологів, представників НУО, а та-кож фахівців у галузі прав людини, гуманітарного права, пенітенціарної системи і поліцейських.

ГАРАНТІЇ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ЩОДО ВІДВІДУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИМИ ПРЕВЕНТИВНИМИ МЕХАНІЗМАМИ

Факультативний протокол гарантує, що національні превентив­ні механізми повинні мати права, схожі з правами Підкомітету щодо доступу до інформації, місць тримання під вартою, їх об'єктів і споруд, а також осіб. Таким чином, національним превентивним механізмам гарантується:

Неможливо переоцінити важливість цих положень на національ­ному рівні. Ці мінімальні повноваження можуть розглядатися як краща й визнана міжнародна практика ефективних відвідувань місць тримання під вартою.

ДІЇ ПІСЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ВІДВІДУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИМИ ПРЕВЕНТИВНИМИ МЕХАНІЗМАМИ

Національні превентивні механізми наділяються мандатом не тільки проводити відвідування, але й давати рекомендації відповідним органам, підкреслюючи способи для здійснення поліпшень. Держави-учасниці рівною мірою зобов'язані розглядати рекомендації національних превен-тивних механізмів і вступати в діалог щодо можливих заходів для вико-нання.

Цей аспект взаємопов'язаний із загальною метою Факультатив-ного протоколу стосовно встановлення співпраці й діалогу між відповідними органами та національними превентивними механізмами.

Для сприяння цьому процесу доброю практикою є інформуван­ня здійснюючою відвідування делегацією національного превентив­ного механізму відповідних органів про результати відвідування якнайскоріше після його завершення. Як мінімум має бути організована зустріч з особами, які безпосередньо керують місцем тримання під вар-тою, після проведення відвідування, і бажаною була б більш офіційна комунікація у вигляді направлення листа якнайскоріше після завершен-ня відвідування. Це дозволить механізмам зробити негайні рекомендації щодо поліпшення, а також вступити в конст­руктивний робочий діалог з властями.

Для забезпечення безперервного поліпшення поводження з осо-бами, позбавленими волі, та умовами їх тримання під вартою національні превентивні механізми мають доповідати про зібрану під час відвідування інформацію, а також розповсюджувати цю інформацію. Стаття 23 закріплює обов'язок держав-учасниць публікувати і розповсюджувати щорічну доповідь про роботу національних превентивних механізмів.

Це положення не виключає можливості публікації і розповсюджен-ня щорічних доповідей самими національними превентивними механізмами, незалежно від офіційної доповіді держави-учасниці. Це положення просто є додатковою гарантією того, що доповіді національних превентивних механізмів будуть опубліковані, а також гарантією транспарентності у функціонуванні національних превентив-них механізмів.

Інші види діяльності, які національні превентивні механізми можуть провести після відвідування, включають просвітницьку діяльність і нав-чання, наприклад, організацію семінарів для відповідних співробітників, які працюють з особами, позбавленими волі, або які є відповідальними за них, а також діяльність стосовно підвищення обізнаності суспільства в цій сфері. Спеціальний фонд, згаданий вище, який буде створений після набрання чинності Факультативного протоколу, може фінансувати освітні програми національних превентивних механізмів.

СПІВПРАЦЯ МІЖ НАЦІОНАЛЬНИМИ ПРЕВЕНТИВНИМИ МЕХАНІЗМАМИ ТА ПІДКОМІТЕТОМ ПРИ КОМІТЕТІ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ

Як це вже згадувалося вище щодо Підкомітету, Факультативний протокол наділяє національні та міжнародні органи можливістю здійснювати широкий обмін думками й інформацією з питань, що сто-суються методів та стратегій стосовно попередження катувань та інших видів поганого поводження. Таким чином, Підкомітет і національні превентивні механізми можуть проводити наради й обмінюватися інформацією, конфіденційно, якщо це необхідно. Національні превентивні механізми можуть направляти свої доповіді та іншу відповідну інформацію в міжнародний Підкомітет.

Передбачається, що цей новий підхід поєднання національних зу-силь щодо попередження катувань із міжнародним механізмом сприятиме виконанню міжнародних стандартів на місцевому рівні. Цей підхід також надасть можливість підвищити обізнаність громадськос­ті, а також сприя-тиме відродженню в країнах дискусій з питання поводження з особами, позбавленими волі, та умовами їх утримання.

СПІВПРАЦЯ МІЖ НАЦІОНАЛЬНИМИ ПРЕВЕНТИВНИМИ МЕХАНІЗМАМИ ТА ІНШИМИ ОРГАНАМИ

Те, як Підкомітет та національні превентивні механізми взаємодіятимуть один із одним взаємодоповнюючим чином і в дусі співпраці, було вже вказано вище, проте для національних превентив-них механізмів було б продуктивним налагодити конструктивні взаємостосунки з іншими існуючими органами, такими як Комітет проти катувань, Європейський комітет із попередження катувань і Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Інформація, зібрана національними превентивними механізмами, може бути корисним дже-релом для цих органів при розгляді захисту осіб, позбавлених волі, у цих державах. Національним превентивним механізмам рекомендується співпрацювати з іншими національними органами, що займаються моніторингом місць тримання під вартою, з метою поєднання взаємодоповнюючих зусиль щодо попередження порушень стосовно осіб, позбавлених волі.

Співпраця з групами громадянського суспільства була б також ко-рисною для національних превентивних механізмів, оскільки групи гро-мадянського суспільства є незалежним і цінним джерелом інформації, і часто вони є запеклими прихильниками роботи в ім'я тієї ж мети, що й національні превентивні механізми.

МОБІЛЬНІ ГРУПИ З МОНІТОРИНГУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ГРОМАДЯН У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (ОВС), ЯК ПРОТОТИП НАЦІОНАЛЬНОГО ПРЕВЕНТИВНОГО МЕХАНІЗМУ

Україна має власний унікальний досвід здійснення незалежних моніторингових відвідувань місць позбавлення волі. У 2005 році за ініціативою Харківського національного університету внутрішніх справ та за фінансовою підтримкою Програми Ради Європи "Поліція та права людини" було створено мобільні групи з моніторингу дотримання конституційних прав та свобод громадян органами внутрішніх справ України. Згодом, наказом Міністра внутрішніх справ № 536 від 08.07.2005 року роботу цих груп було поширено на всю територію України. Унікальність мобільних груп полягає в поєднанні зусиль представників органів внутрішніх справ та громадських організацій у їх спільному прагненні забезпечити належне дотримання прав та свобод громадян, які перебувають в ізоляторах тимчасового тримання.

Більш детально діяльність мобільних груп буде розглянута в на-ступних розділах.

МОНІТОРИНГ УМОВ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ НА МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ

Проведення відвідування місць позбавлення волі міжнародними органами - одне з недавніх досягнень. Міжнародний Комітет Червоного Хреста першим отримав мандант на відвідування військовополонених у контексті озброєних конфліктів. Міжнародні механізми, встановлені в рамках ООН, на місцях визначають досто­вірність повідомлень про за-стосування катувань або жорстокого поводження. Дозвіл на проведен-ня відвідування видає держава. Зараз тільки Європейський Комітет із попередження катувань уповноважений у будь-який час відвідувати всі місця позбавлення волі, що знаходяться на території країн-учасниць Європейської Конвенції про запобігання катуваням.

Таблиця: Міжнародні механізми, що здійснюють відвідування

Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдсь-кому або такому, що при­нижує гідність поводженню (ЄКЗК) був заснова-ний відповідно до однойменної Конвенції Ради Європи, прийнятої в 1987 році (далі - Конвенція). Згідно зі Статтею 1 Конвенції:

"Створюється Європейський комітет попередження катувань і нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покаран-ня... Комітет через відвідування вивчає поводження з особами, позбавленими волі, з метою посилення, якщо це необхідно, за-хисту таких осіб від катувань і від нелюдського або принижую-чого гідність поводження чи покарання".

Робота ЄКЗК замислена як складова частина системи в рамках Ради Європи із захисту прав людини, в результаті якої встановлюється попереджуючий несудовий механізм разом із уже існуючим реактивним судовим механізмом Європейського суду з прав людини.

ЄКЗК здійснює свої, головним чином, превентивні функції за допо-могою відвідування двох типів: періодичних і ad hoc. Періодичні відвідування здійснюються до всіх держав-учасниць Конвенції на регулярній основі. Відвідування ad hoc організовуються в цих країнах, якщо Комітет визнає їх "необхідними, виходячи з конкретних обста-вин".

При здійсненні відвідування ЄКЗК користується розширеними пов-новаженнями згідно з Конвенцією: доступ на територію інспектованої Сторони і право пересування без обмежень; необмежений доступ до будь-якого місця, де знаходяться особи, позбавлені волі, включаючи право пересування всередині таких місць без обмежень; доступ до повної інформації про місця тримання осіб, позбавлених волі, а також іншої інформації, яку має Сторона, і яка необхідна Комітету для вико-нання його завдань.

Комітет також має право розмовляти з особами, позбавленими волі, віч-на-віч і вільно вступати в контакт з будь-якою особою, яка, як він вважає, може надати йому відповідну інформацію.

Відвідування можуть бути організовані до будь-якого місця, "де знаходяться особи, позбавлені волі за рішенням державної влади". Та-ким чином, мандат ЄКЗК виходить за межі в'язниць і поліцейських дільниць, охоплюючи, наприклад, психіатричні установи, гауптвахти у військових частинах, центри утримання осіб, які претендують на приту-лок, або інших категорій іноземців, а також місця тримання малолітніх осіб, які можуть бути позбавлені волі в судовому або адміністративному порядку.

Два основоположні принципи визначають відносини між ЄКЗК і Сторонами Конвенції: співпраця та конфіденційність. Стосовно цього слід підкреслити, що роль Комітету не в тому, щоб засуджувати Сторо-ни, а в тому, щоб допомагати їм у запобіганні жорстокого поводження з особами, позбавленими волі.

Після кожного відвідування ЄКЗК складає доповідь, у якій уза­гальнює свої висновки і включає при необхідності рекомендації та інші пропозиції, на основі яких розвивається діалог із залученою Сторо-ною. Доповідь Комітету за наслідками відвідування є, у принципі, конфіденційною; проте майже всі Сторони вважали за краще відмовитися від правила конфіденційності й публікують доповідь.

Щорічно ЄКЗК готує Загальну доповідь про свою діяльність, яка подається до відома громадськості.

У ряді своїх загальних доповідей ЄКЗК представив деякі суттєві питання, з'ясуванням яких він займається при відвідуванні місць по-збавлення волі. Таким чином, Комітет сподівається ясно продемонст-рувати національним органам влади свої погляди щодо того, яким чи-ном слід поводитися з особами, позбавленими волі, а також, у шир-шому значенні, стимулювати дискусію з цих питань.

СТАНДАРТИ НАЛЕЖНОГО ПОВОДЖЕННЯ, РОЗРОБЛЕНІ ЄВРОПЕЙСЬКИМ КОМІТЕТОМ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЯМ
(ВИТЯГИ ІЗ ЗАГАЛЬНИХ ДОПОВІДЕЙ ЄКЗК)

Загальні доповіді ЄКЗК містять стандарти належного поводження з особами, яких агенти держави позбавили волі. Дані стандарти є орієнтирами для Європейського суду з прав людини, національних і міжнародних організацій, що здійснюють відвідування місць позбавлен-ня волі при розгляді питання про те, чи мали місце катування, жорстоке або нелюдське поводження, або покарання.

Комітет надає особливої важливості трьом правам осіб, затрима-них поліцією: право інформувати про факт свого затримання третю сторону на свій розсуд (члена сім'ї, друга, консульство), право дос-тупу до адвоката і право вимагати медичного огляду лікарем на свій розсуд (на додаток до будь-якого медичного огляду, проведеного лікарем, викликаним поліцейськими властями). Ці права, на думку Комітету, є трьома основними гарантіями проти жорстокого поводження із затриманими особами, які слід застосовувати з самого моменту по-збавлення волі, незалежно від його назви в даній правовій системі (за-тримання, арешт, і т.п.).

Право особи, яка знаходиться під вартою, повідомити про факт свого арешту третій стороні, у принципі, має бути гарантовано з самого початку знаходження під арештом. Звичайно, ЄКЗК визнає, що викори-стання такого права має допускати певні винятки, щоб захистити законні інтереси поліцейського розслідування. Проте подібні винятки мають бути чітко визначені та суворо обмежені у часі, і звернення до них має супроводжуватися відповідними гарантіями (наприклад, будь-яка затримка у повідомленні про утримання під вартою має бути пись-мово зафіксована із зазначенням причин і вчинена зі схвалення стар-шого поліцейського посадовця, не пов'язаного із справою, або прокуро-ром).

Для забезпечення даного права затриманим поліцією особам із самого початку знаходження під вартою мають систематично видава-тися документи, що встановлюють ці права в прямій формі. Далі, вказані особи повинні підписати заяву, яка підтверджує, що їх проінформували про їхні права.

ЄКЗК підкреслює, що судячи з досвіду, найбільший ризик заляку-вання та фізичної жорстокості виникає в період, який є безпосередньо наступним за позбавленням волі. Отже, можливість для осіб, узятих поліцією під варту, мати доступ до адвоката саме в цей момент є фун-даментальною гарантією проти жорстокого поводження. Існування такої можливості створюватиме дію відлякування на тих, хто має намір жор-стоко поводитися із затриманими особами; крім того, адвокат займає зручну позицію, для того, щоб вжити відповідних заходів у разі фактич-ного здійснення зловживання. Право доступу до адвоката для осіб, затриманих поліцією, має включати право вступати в контакт із адвока-том і можливість його регулярних відвідувань (в обох випадках в умо-вах, що гарантують конфіденцій­ність їх обговорень), а також право даної особи на присутність адвоката під час допиту.

ЄКЗК також підкреслює, що право доступу до адвоката має нада-ватися не тільки підозрюваним у скоєнні злочинів, але також будь-якій особі, зобов'язаній згідно із законом відвідувати поліцейську дільницю або знаходитися в ній, тобто свідкам.

Особи, які знаходяться під вартою, повинні мати офіційно визнане право доступу до лікаря. Іншими словами, лікар повинен бути викли-каний невідкладно, якщо особа вимагає медичного огляду; співробітники поліції не повинні знаходити лазівки для відмови в подібних вимогах. Далі, право доступу до лікаря має включати право особи на медичний огляд, якщо дана особа виявить на те бажання, що здійснюється лікарем, якого він сам обере (на додаток до будь-якого медичного обстеження, виконаного лікарем, якого викликала поліція).

Усі медичні обстеження осіб, які знаходяться під вартою в поліції, мають проводитися поза досяжністю для слуху співробітників право-охоронних органів, а також, якщо задіяний лікар не зажадає іншого в кожному окремому випадку, і у відсутності цих співробітників.

Також важливо, щоб особи, звільнені з-під варти і які не з'явилися перед судом, мали право прямо вимагати медичного огляду/довідку офіційного судового лікаря.

Комітет вважає, що основні гарантії прав осіб, затриманих поліцією, були б підкріплені (а робота поліцейських співробітників, можливо, знач-но полегшена), існуванням єдиної і всебічної системи обліку щодо кожної затриманої особи, що відображає всі аспекти тримання під вар-тою та діями, вчиненими стосовно затриманих (коли позбавлені волі і причини такої міри; коли повідомлено про права; ознаки тілесних уш-коджень, психічних хвороб і т.п.; коли вступили в контакт з найближчими родичами/консульством та адвокатом і коли затриманий був ними відвіданий; коли була запропонована їжа; коли допитувався; коли пере-ведений або звільнений, і т.ін.). З різних питань (наприклад предмети, що знаходяться у володінні особи, інформування про права особи і за-стосування або відмова від них) слід отримати підпис затриманого або пояснити її відсутність. Крім того, адвокат затриманого повинен мати доступ до таких записів обліку знаходження під вартою.

Окрім того, існування незалежного механізму розгляду скарг щодо поводження під час перебування під вартою в поліції є важливою гарантією прав.

Ретельний розгляд судовими та іншими відповідними органами всіх скарг про застосування насильства співробітниками правоохорон-них органів і при необхідності накладення стягнення, яке належить здійснити в такому разі, справить сильне стримуюче враження. І навпа-ки, якщо відповідні органи не будуть вживати ефективних заходів у відповідь на адресовані їм скарги, то співробітники правоохоронних органів, схильні до застосування насильства щодо арештованих, дуже швидко відчують, що можуть жорстоко поводитись безкарно.

Тримання під вартою в поліції є (або, принаймні, має бути) від­носно недовгим. Проте, умови тримання в поліцейських камерах мають задовольняти певні основні вимоги.

Усі поліцейські камери мають бути чистими і достатньо просторими (стосовно розмірів камер дивіться також параграф 43 Другої Загальної доповіді (CPT/Inf (92)) для тієї кількості осіб, яка в ній розміщується, і мати адекватне освітлення (тобто достатнє для читання, за винятком періоду сну); природне світло в камерах переважне. Далі, камери ма-ють бути оснащені засобами для відпочинку (наприклад, прикріплені до підлоги стілець або лавка), а осіб, які повинні залишатися під вартою вночі, слід забезпечити чистими матрацами і ковдрами. Особи, затримані поліцією, повинні користуватися туалетами в належній обстановці і мати нагоду помитися. Необхідно забезпечити вільний доступ до питної води, а їжа має видаватися у встановлений час, і включати ґрунтовну їжу, принаймні, один раз у день (тобто що-небудь більш суттєве, ніж бутерброд). Особам, які знаходяться в поліцейській дільниці 24 години і більше, має бути запропонована, наскільки це можливо, щоденна прогулянка на свіжому повітрі.

Нарешті, інспекції поліцейських установ незалежними органами можуть зробити важливий внесок у запобігання насильства стосовно осіб, які знаходяться в поліції, та, у більш широкому значенні, допомогти забезпечити задовільні умови тримання. Для більшої ефективності відвідування представниками таких органів влади повинні мати регуляр-ний характер і не оголошуватися наперед, а вказані органи повинні мати повноваження розмовляти із затриманими особами віч-на-віч. Далі вони мусять вивчити всі питання, пов'язані з поводженням із затриманими: реєстрація моменту затримання, доведення інформації до затриманих осіб про їхні права і дійсне здійснення цих прав, дотримання правил, що визначають допит підозрюваних у скоєнні злочинів, а також матеріальні умови тримання під вартою.

Висновки вищезгаданих органів мають надсилатися не тільки в поліцію, але також в інші органи, незалежні від поліції.

З ухваленням Факультативного протоколу Конвенції ООН проти ка-тувань при Комітеті ООН проти катувань був створений Підкомітет з недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або при-нижуючих гідність видів поводження і покарання. Він уповноваже-ний здійснювати відвідування місць позбавлення волі, що знаходяться на території держав-учасниць.

МАНДАТ І МЕТОДОЛОГІЯ ПІДКОМІТЕТУ ПРИ КОМІТЕТІ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ

Підкомітет має мандат проводити регулярні й наступні за ними відвідування будь-яких місць тримання під вартою, що перебувають під юрисдикцією або контролем держав-учасниць, де знаходяться або мо-жуть знаходитися особи, позбавлені волі. Визначення "місць тримання під вартою" і "особи, позбавлені волі" в Протоколі дається у загальних рисах, з тим щоб Підкомітет міг відвідувати цілу низку місць, включаючи поліцейські дільниці, дільниці сил безпеки, усі СІЗО, в'язниці поперед-нього ув'язнення, в'язниці для засуджених ув'язнених, центри для неповнолітніх, міграційні центри, транзитні зони в міжнародних портах, центри для затриманих біженців, психіатричні установи та місця адміністративного затримання. Визначення місць тримання під вартою також поширюється на приватизовані місця тримання під вартою, об'єкти, що будуються, а також "неофіційні місця" тримання під вар-тою, у яких, як вважається, можуть знаходитися особи, позбавлені волі.

Факультативний протокол постановляє, що до складу делегації, яка відвідує державу-учасницю, повинні входити не менше двох члени Підкомітету. Ці члени можуть супроводжуватися додатковими експер-тами, запрошеними із списку експертів, складеного державами-учасницями, Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини і Центром Організації Об'єднаних Націй попередження міжнародної злочинності. Цей список додаткових експертів має стати корисним ре-сурсом для членів Підкомітету, що заповнює будь-яку прогалину знань, необхідних для проведення відвідування.

До проведення відвідування держави-учасниці необхідно вирішити деякі організаційні питання, такі як отримання віз, запрошення перекладачів, бронювання готелів та ін. Отже, Підкомітет повідомить державу-учасницю про свою програму, з тим щоб ці організаційні пи-тання були вирішені. Підкомітет після того, як встановить свої правила й процедури, вирішить про період повідомлення перед відвідуванням. Тут необхідно досягти балансу між здійснимістю організаційних завдань державою-учасницею і необхідністю зберегти якийсь елемент несподіванки для формування правильного уявлення про поводження з особами, позбавленими волі, та умовами тримання.

Підкомітету також належить вирішити й інші питання, такі як точна тривалість відвідування, заклади, які будуть відвідані, особи, з якими зустрічатимуться, та ін. Необхідно нагадати, що Підкомітет вільний у виборі місць для відвідування та осіб для бесід, без будь-якого втру-чання з боку держав-учасниць. При виборі місць для відвідування Підкомітет може користуватися різною інформацією, отриманою від відповідної держави-учасниці, Комітету проти катувань, національних превентивних механізмів, НУО, а також різних осіб.

Щодо доступу до інформації до або після відвідування Факульта-тивний протокол гарантує Підкомітету вільний доступ до різної відповідної інформації для сприяння плануванню відвідування і надан-ню рекомендацій, заснованих на повному уявленні про становище в місцях тримання під вартою.

Під час відвідування Підкомітету гарантуються певні повноважен-ня, а саме:

Усі ці гарантії є основою того, що Підкомітет зможе сформувати всебічне уявлення про поводження з особами, позбавленими волі, та умовами їх тримання під вартою.

ДІЯЛЬНІСТЬ ПІСЛЯ ВІДВІДУВАННЯ ПІДКОМІТЕТОМ

Після проведення відвідування Підкомітет повинен, згідно з манда-том, представляти рекомендації та зауваження державам-учасницям, що стосуються захисту осіб, позбавлених волі. Держави-учасниці суво-ро зобов'язані "розглянути рекомендації Підкомітету і вступити в діалог з ним щодо можливих заходів виконання". Це найважливіше положен-ня ставить собі за мету забезпечити вжиття відповідними органами влади заходів за даними рекомендаціями після відвідування.

При розгляді рекомендацій щодо поліпшення поводження з особа-ми, позбавленими волі, та умовами їх тримання під вартою Підкомітет може застосовувати цілу низку відповідних міжнародних норм, не об-межуючись тільки Конвенцією проти катувань.

Доповідь про відвідування (рекомендації і зауваження) Підкомітет представляє в конфіденційному порядку державі-учасниці, і якщо це є доречним, також національним превентивним механізмам. Проте дер-жава-учасниця може попросити опублікувати доповідь. Як зазначено вище, публікація доповіді може також відбутися за двох інших обставин без прямого запиту з боку відповідної держави-учасниці. По-перше, як-що держава-учасниця опублікує частину доповіді, Підкомітет може вирішити опублікувати доповідь повністю або частково. Це не дає дер-жавам-учасницям можливості під приводом принципу конфіденційності Підкомітету представляти в неправдивому світлі встановлені Підкомітетом факти.

Друга обставина, за якої погляди Підкомітету можуть бути оприлюдненні без спеціального дозволу держави-учасниці, це відмова держави-учасниці від співпраці. Це вважається єдиною існуючою санкцією, якою Підкомітет може скористатися, якщо держава-учасниця не виконує своїх зобов'язань за Факультативним протоколом. Повнова-ження щодо ухвалення рішення про публікацію доповіді або заяви на-лежить не Підкомітету, а його вищестоящому органу - Комітету проти катувань. Цей факт буде докладніше висвітлений далі в цьому розділі.

Після написання рекомендацій і зауважень, будуть вони опубліковані чи ні, Підкомітет і держави-учасниці мають вступити в діалог для розгляду виконання рекомендацій. Для сприяння державам-учасницям у виконанні рекомендацій Факультативний протокол закріплює створення спеціального фонду добровільних внесків. Цей фонд надасть додаткову практичну допомогу державам для виконання рекомен­дацій Підкомітету.

Як додаткова допомога для виконання рекомендацій або реагу-вання на ситуацію, що склалася, Підкомітет може також запропонувати державі-учасниці провести додаткові короткі подальші відвідування між запланованими періодичними відвідуваннями.

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ ПІДКОМІТЕТОМ І КОМІТЕТОМ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ

Також важливі взаємовідносини існують між Підкомітетом і Комітетом проти катувань. Інформація, отримана в результаті відкритого аналізу доповідей держав-учасниць Комітету проти катувань, буде корисним джерелом даних для Підкомітету в досягненні всебічного розуміння становища щодо поводження з особами, позбав-леними волі, та умовами їх тримання під вартою в державі-учасниці. Більше того, якщо доповіді Підкомітету публікуються, з прямої або непрямої згоди відповідної держави-учасниці чи як санкція за відмову від співпраці, то вони будуть цінним матеріалом для Комітету проти катувань при проведенні ним процесу моніторингу.

Підкомітет має також подавати Комітету проти катувань відкриту щорічну доповідь про свою діяльність. Підкомітет має ретельно розгля-нути зміст щорічної доповіді при ухваленні рішення про свої правила та процедури, і це безумовно має робитися відповідно до принципу конфіденційності, який є одним із керівних принципів його роботи.

Для сприяння обміну інформацією і тісній співпраці між Підкомітетом і Комітетом проти катувань, згідно з Факультативним про­токолом, Підкомітет має проводити одну річну нараду членів Підкомітету одночасно з однією із сесій Комітету проти катувань.

Комітету проти катувань також відведена чітка роль у виконанні положень Факультативного протоколу, і він наділений двома важливи-ми повноваженнями і функціями - відкриті заяви та публікація доповідей Підкомітету про проведені відвідування.

У разі, якщо Підкомітет вирішить, що держава-учасниця відмовляється від співпраці, він може повідомити про це в Комітет про-ти катувань. Після отримання цієї інформації Комітет проти катувань дасть відповідній державі-учасниці можливість висловити свої погляди із цього приводу. Проте якщо більшість членів Комітету проти катувань визнають, що відповідна держава-учасниця відмовилася від співпраці, то Комітет проти катувань може санкціонувати публікацію доповіді або може зробити відкриту заяву.

Ця процедура підкреслює важливість принципу співпраці, що є од-ним з основних компонентів Факультативного протоколу, і ясно заявляє, що держави-учасниці, які відмовляються від співпраці, не зможуть "сховатися" за принципом конфіденційності, якщо вони не виконують зобов'язань за Факультативним протоколом.

СПІВПРАЦЯ МІЖ ПІДКОМІТЕТОМ ТА ІНШИМИ ОРГАНАМИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ ВІДВІДУВАННЯ

Факультативний протокол визнає, що регіональні та інші органи, що проводять відвідування місць тримання під вартою, уже існують, наприклад Європейський комітет з питань запобігання катуванням, Міжамериканська комісія з прав людини і Міжнародний Комітет Черво-ного Хреста. Тому важливим є уникнути дублювання роботи або підриву прав і стандартів, створених цими різними органами. Те, як це досягатиметься на практиці, визначатиметься після того, як Факульта-тивний протокол набере чинності, і Підкомітет буде сформований. Про-те Європейський комітет попередження катувань уже розглядав деякі способи досягнення подібної співпраці, такі як згода держав-учасниць Європейської конвенції щодо попередження катувань і Факультативно-го протоколу на систематичне направлення доповідей про відвідування, складених Європейським комітетом попередження кату-вань після відвідування цих держав, у Підкомітет на умові дотримання конфіденційності.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРЕВЕНТИВНИХ МЕХАНІЗМІВ

Як приклад ефективно функціонуючого національного механізму відвідування поліцейських місць тримання під вартою можна привести Асоціацію незалежних відвідувань місць тримання під вартою (Великобританія).

Після масових заворушень у Брікстоні та в інших регіонах країни в 1981 році, лорд Скарман підготував звіт, у якому рекомендував засну-вати систему, яка б дозволяла представникам громадськості інспектувати умови поводження із затриманими в місцях їх тримання. Система незалежних відвідувань і є тим механізмом, який створений для здійснення таких незалежних інспекцій.

Коли особу затримує або заарештовує поліція за підозрою в ско­єнні злочину, її доставляють до поліцейської установи, поміщають у камеру поліцейської дільниці, де вона й знаходиться до з'ясування об-ставин справи. Незалежні відвідування місць тримання затриманих перевіряють, як поліція виконує цей обов'язок, шляхом:

Незалежні відвідування місць тримання затриманих здійснюються із згоди і при взаємодії з поліцейською службою - це забезпечує широку громадську довіру до роботи поліцейських і дозволяє поліції бути підзвітною суспільству.

РОЛЬ НЕЗАЛЕЖНОГО ВІДВІДУВАЧА МІСЦЬ ТРИМАННЯ ЗАТРИМАНИХ

З метою виконання цієї роботи на місцевому рівні відбирають представників громадськості. Роль незалежних відвідувачів місць три-мання затриманих - відвідувати поліцейські дільниці і здійснювати спеціальні перевірки з тим, щоб упевнитись, що із затриманими пово-дяться належним чином. З метою підвищення ефективності незалеж-них відвідувань, візити до поліцейських дільниць є:

Під час візитів незалежні відвідувачі місць тримання особливу ува-гу звертають на спостереження, коментарі і звіти про:

ПРИНЦИПИ ЗДІЙСНЕННЯ НЕЗАЛЕЖНИХ ВІЗИТІВ В МІСЦЯ ТРИМАННЯ ЗАТРИМАНИХ

З метою підтримки довіри з боку громадськості, самих затриманих і поліцейських, украй важливо, щоб візити відбувалися на підставі таких принципів:

ХТО МОЖЕ СТАТИ НЕЗАЛЕЖНИМ ВІДВІДУВАЧЕМ МІСЦЬ ТРИМАННЯ ЗАТРИМАНИХ?

Незалежні відвідувачі місць тримання затриманих є членами місцевих громад; вони представляють всі верстви населення, різні за професією і фахом, оскільки життєво важливим є дотримання принципу репрезентативності.

Враховуючи те, що відсутні формальні вимоги до кваліфікації не-залежних відвідувачів місць тримання затриманих, а також з метою по-передження можливого конфлікту інтересів та підтримки незалежності такої роботи, до відбору незалежних відвідувачів місць тримання за-триманих застосовуються основні принципи, а саме:

ПРИЗНАЧЕННЯ НЕЗАЛЕЖНИХ ВІДВІДУВАЧІВ МІСЦЬ ТРИМАННЯ ЗАТРИМАНИХ

Громадяни, охочі стати незалежними відвідувачами місць триман-ня затриманих, звертаються до місцевих поліцейських органів, які де-тально описують існуючі схеми незалежних відвідувань, а також можуть запросити на співбесіду для обговорення майбутньої роботи.

Громадяни, які пройшли відбір, запрошуються на навчання, де їм викладають права, що містяться в нормативно-правових актах і кодек-сах поведінки осіб, які знаходяться під вартою в поліції.

Перед 3-річним призначенням кандидати впродовж 6 місяців проходять обов'язкове стажування. Рекомендується призначати неза-лежних відвідувачів строком на 3 роки, з можливим продовженням ще на такий самий термін. Не встановлюються обмеження на загальний термін призначення, але необхідно уникати перевтоми відвідувачів.

Незалежні відвідувачі місць тримання затриманих можуть бути звільнені через порушення правил проведення візитів або за неналеж-не виконання своїх обов'язків. Незалежним відвідувачам необхідно на-дати можливість письмово або персонально оскаржити їх звільнення. У них також є право апелювати до керівників поліції. Керівники поліції, які рекомендують звільнити незалежного відвідувача, з міркувань безсторонності не повинні брати участь у розгляді апеляції.

Візити з частотою рідше, ніж один раз на місяць, є невиправдани-ми. Великі поліцейські дільниці повинні мати частоту відвідувань як мінімум раз на тиждень, а в разі, де місцеві умови цього вимагають, - частіше.

Місцеві координатори й адміністратори зобов'язані здійснювати моніторинг частоти відвідувань, складати із запланованою частотою і регулярно доповіді поліцейському керівництву. У разі виявлення недоліків у візитах, слід провести розслідування і внести зміни в роботу.

Необхідно організувати відвідування всіх поліцейських установ, де можуть знаходитися затримані, включаючи поліцейські дільниці, призначені для транзитного тримання затриманих.

Візити завжди здійснюються в парах. Після прибуття до поліцейської дільниці, незалежним відвідувачам повинні надати негай-ний доступ до місць тримання затриманих, але з умовою дотримання заходів безпеки. Будь-яке відкладення доступу, навіть обґрунтоване, має вноситися у звіт незалежних відвідувачів місць тримання затрима-них. Незалежні відвідувачі місць тримання затриманих зобов'язані доче-катися, поки їм буде наданий супроводжуючий конвойний поліцейський, а після цього тільки починати відвідування. Знайомство з супроводжую-чим офіцером є важливою складовою візиту. З міркувань приватності воно має відбуватися не на очах у затриманих.

Незалежні відвідувачі місць тримання затриманих повинні мати доступ до всіх місць тримання затриманих. Вони повинні відображати у своїх звітах стан ремонту, чистоту і функціональність обладнання, готовність поліції прийняти затриманих шляхом перевірки сховищ запасів (харчування, постільна білизна та ін.). Незалежні відвідувачі місць тримання затриманих не повинні відвідувати департамент кримінальних розслідувань, інші оперативні підрозділи поліцейської дільниці. Незалежні відвідувачі місць тримання затриманих зобов'язані перевірити справність місцевої системи відеоспостереження, без пере-гляду змісту знятого матеріалу.

Супроводжуючі офіцери не повинні чути бесіди відвідувачів із за-триманими.

Незалежні відвідувачі місць тримання затриманих повинні мати доступ до порожніх камер, а також повинні бути проінформований про місце, де затримані можуть спілкуватися з керівництвом поліції.

У разі відмови затриманого від візиту супроводжуючий офіцер пропонує незалежним відвідувачам місць тримання затриманих вивчи-ти облікові записи.

Агресивні або схильні до агресії затримані можуть бути опитані че-рез віконце у дверях. Доступ у камеру з міркувань безпеки може бути заборонений навіть у випадках, коли затриманий згоден розмовляти з незалежними відвідувачами.

Сплячих затриманих може розбудити супроводжуючий офіцер на свій розсуд. Проте, у разі переривання обов'язкового 8-годинного відпочинку, передбаченого законом, незалежні відвідувачі місць три-мання затриманих, повинні будуть задовольнятися спостереженням за затриманими через віконце у дверях.

У виняткових випадках поліція може прийняти рішення, що допуск незалежних відвідувачів у камери до затриманих може вплинути на хід розслідування і, отже, відмовити в бесіді із затриманим. Будь-яке таке рішення має бути зафіксованим у звіті.

Бесіди затриманих із незалежними відвідувачами мають фокусу-ватися на правах затриманих і їх свободах, а також на умовах затри-мання. Враховуючи те, що такі бесіди мають приватний характер, то про невідкладні потреби, з відома затриманих, відвідувачі інформують персонал для коректуючої дії. Незалежні відвідувачі не володіють ви-нятковим правом на інформацію, отриману в ході бесід. Зміст останніх може бути переданий поліції, або розкритий у ході кримінального роз-гляду. Важливо, щоб незалежні відвідувачі наперед попереджали за-триманих про дану обставину, а також не вдавалися в обговорення причин і підстав затримання, або обговорення інших питань, що не належать до їх компетенції. Незалежним відвідувачам заборонено передавати предмети або повідомлення затриманим.

Доступ до матеріалів поліцейських камер спостереження залежить від рішення керівництва поліцейської дільниці. Проте Міністерство внутрішніх справ Великобританії вважає, що візити мають ґрунтуватися на особистому контакті незалежних відвідувачів і затриманих. Перегляд матеріалів камер може порушити право на приватність затриманих, які не дали на те згоду.

Незалежні відвідувачі повинні перевірити справність системи відеоспостереження.

Незалежні відвідувачі не мають права знайомиться з медичними картами затриманих. Вони повинні з'ясувати у наглядаючого офіцера, чи була надана медична допомога і чи внесені відповідні записи в книгу реєстрації надання медичної допомоги.

З дозволу затриманих незалежні відвідувачі місць тримання за-триманих повинні розглянути питання, які турбують затриманих, а та-кож проконсультуватися з персоналом для пошуку їх вирішення.

У разі скарги затриманого на погане поводження з боку поліцейського незалежні відвідувачі повинні порекомендувати затри-ма­ному звернутися зі скаргою до чергового офіцера або, з відома за-триманого, передати її черговому офіцерові від імені затриманого. Більше того, незалежні відвідувачі можуть припускати, що затриманий потребує юридичної та медичної допомоги, у разі підозри, що він піддався нападу з боку поліцейських. Розгляд таких скарг здійснюється відповідно до загальної процедури і без подальшої участі незалежних відвідувачів.

Скарги взятих під варту і засуджених осіб підпадають під встановлені для цих випадків процедури, які лежать за межами компетенції незалежних відвідувачів. Розгляд скарг узятих під варту і засуджених осіб не належить до компетенції незалежних відвідувачів, а з усіх які виникли питань, останні переадресовують їх черговому офіцерові, який розглядає їх відповідно до встановлених процедур.

Даний розділ акцентує необхідність надання детальних і чітких звітів з направленням копій для всіх зацікавлених сторін. Незалежні відвідувачі повинні фіксувати бесіди із затриманими і бути готовими надати їм записи під час візиту. Персонал місця ув'язнення не повинен бути присутній під час складання звіту незалежними відвідувачами місць тримання затриманих.

Незалежні відвідувачі місць тримання затриманих не мають екск-люзивного права на володіння інформацією і, у разі потреби, зо-бов'язані розкрити зміст візиту або навіть виступити в судовому засіданні як свідки.

Має бути ефективний зворотний зв'язок, а також налагоджені зв'язки між незалежними відвідувачами місць тримання затриманих, керівництвом поліції і поліцейськими. Локальний адміністратор повинен забезпечити отримання звітів від незалежних відвідувачів місць три-мання затриманих керівництвом поліції, а також відображення діяльності незалежних відвідувачів у щорічних звітах керівництва поліції.

Локальні зустрічі незалежних відвідувачів місць тримання затрима-них стимулюють взаємну підтримку, вирішення проблемних ситуацій, а також долають відчуття ізоляції. Мають проводитися національні й регіональні конференції та семінари.

Керівництво поліції має здійснювати нагляд і моніторинг роботи не-залежних відвідувачів місць тримання затриманих. Результати роботи незалежних відвідувачів місць тримання затриманих, а також моніторинг і нагляд поліцейського керівництва мають відображатися в щорічних звітах.

Місцева поліцейська влада має постійно популяризувати і поширювати інформацію про незалежні відвідування.